Після лютого 2022 р. я багато консультувала чоловіків з питань встановлення факту утримання дітей, аби вони могли реалізувати надане їм право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
В той період такий факт утримання переважно встановлювався в порядку окремого провадження. І так, були успішні справи на користь чоловіків. Втім, були і відмови: або у відкритті окремого провадження, або у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту.
Підставою для відмови було те, що суди вбачали наявний спір про право і рекомендували батьку дітей звертатися з відповідним позовом.
Але ще була задачка з зірочкою: довести суду те, що чоловік, який де-юре не є батьком трьох дітей і які походять не від однієї матері (наприклад, одна чи дві дитини народились у попередньому шлюбі і залишились проживати з матірʼю, а потім в новій сімʼї народилися ще діти), втім належним чином виконує обов’язок з утримання цих дітей.
Починаючи з 2023 року, а в 2024 році це стало майже своєрідним «мейнстрімом», суди почали відмовляти вже на початку стадії відкриття окремого провадження у справі про встановлення факту утримання, і не лише через те, що вбачають спір про право, а й через те, що розгляд таких справ належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аргументація наступна: військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належить до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто, встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою. А за предметом та можливими правовими наслідками це є потенційним спором, який може існувати у сфері публічно-правових відносин.
Тож, скоріш за все, подальша практика з розгляду таких справ формуватиметься виключно вже в межах позовного провадження адміністративної юрисдикції.
Але, говорячи про «встановлення юридичних фактів», не можемо не згадати і спроби заявників встановити факт самостійного виховання дитини. Тобто, наприклад, коли мати поїхала за кордон, а батько залишився сам на сам з дитиною (це інша підстава про відстрочку від призову в межах статті 23 згадуваного закону). І все це також поки що здебільшого відбувається в порядку окремого провадження.
Втім, на сьогодні в межах судової справи № 201/5972/22 чекаємо рішення Великої Палати Верховного Суду саме з цього питання - чи можна в порядку окремого провадження встановити юридичний факт самостійного виховання дитини батьком для реалізації останнім права на відстрочку від призову?
Попри те, що вищезазначені питання не є в чистому вигляді моєю спеціалізацію, мушу сказати, що і такі питання нерозривно пов’язані із нормами сімейного законодавства, адже в даному випадку предметом доказування має стати те, що права та законні інтереси дитини захищені і не порушуються. І лише після того, як суд переконається в тому, в чому заявник хоче суд переконати, можливо переходити до реалізації прав заявника на відстрочку на підставі спеціального закону.
Але, в нас все, як завжди (в переважній більшості випадків): батько згадує про дитину/дітей від попередніх шлюбів лише тоді, коли йому це вигідно.
Буквально сьогодні «розбирала» ситуацію, коли батько напередодні звернення до суду перераховував гроші на утримання дитини.
І цікавим тут є розмір суми, який батько встановив самостійно, не дізнавшись в матері дитини про реальну суму на місяць для утримання їх дитини, або про розмір суми, яку витрачає вітчим дитини на її утримання в місяць?
Іншими словами, перерахувавши два рази умовно по 5 тисяч грн. напередодні звернення до суду, батько вже вважає себе в моральному праві розраховувати на те, що суд зважить на «наявність» трьох дітей і не буде враховувати особу вітчима, який, як це випливає з практики сімейного життя, щоденно надає дитині матеріальну та фізичну підтримку, включаючи утримання, освіту, медичний догляд тощо. Адже саме в цьому і полягає зміст обов’язку утримання дитини.
В той період такий факт утримання переважно встановлювався в порядку окремого провадження. І так, були успішні справи на користь чоловіків. Втім, були і відмови: або у відкритті окремого провадження, або у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту.
Підставою для відмови було те, що суди вбачали наявний спір про право і рекомендували батьку дітей звертатися з відповідним позовом.
Але ще була задачка з зірочкою: довести суду те, що чоловік, який де-юре не є батьком трьох дітей і які походять не від однієї матері (наприклад, одна чи дві дитини народились у попередньому шлюбі і залишились проживати з матірʼю, а потім в новій сімʼї народилися ще діти), втім належним чином виконує обов’язок з утримання цих дітей.
Починаючи з 2023 року, а в 2024 році це стало майже своєрідним «мейнстрімом», суди почали відмовляти вже на початку стадії відкриття окремого провадження у справі про встановлення факту утримання, і не лише через те, що вбачають спір про право, а й через те, що розгляд таких справ належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аргументація наступна: військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належить до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто, встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою. А за предметом та можливими правовими наслідками це є потенційним спором, який може існувати у сфері публічно-правових відносин.
Тож, скоріш за все, подальша практика з розгляду таких справ формуватиметься виключно вже в межах позовного провадження адміністративної юрисдикції.
Але, говорячи про «встановлення юридичних фактів», не можемо не згадати і спроби заявників встановити факт самостійного виховання дитини. Тобто, наприклад, коли мати поїхала за кордон, а батько залишився сам на сам з дитиною (це інша підстава про відстрочку від призову в межах статті 23 згадуваного закону). І все це також поки що здебільшого відбувається в порядку окремого провадження.
Втім, на сьогодні в межах судової справи № 201/5972/22 чекаємо рішення Великої Палати Верховного Суду саме з цього питання - чи можна в порядку окремого провадження встановити юридичний факт самостійного виховання дитини батьком для реалізації останнім права на відстрочку від призову?
Попри те, що вищезазначені питання не є в чистому вигляді моєю спеціалізацію, мушу сказати, що і такі питання нерозривно пов’язані із нормами сімейного законодавства, адже в даному випадку предметом доказування має стати те, що права та законні інтереси дитини захищені і не порушуються. І лише після того, як суд переконається в тому, в чому заявник хоче суд переконати, можливо переходити до реалізації прав заявника на відстрочку на підставі спеціального закону.
Але, в нас все, як завжди (в переважній більшості випадків): батько згадує про дитину/дітей від попередніх шлюбів лише тоді, коли йому це вигідно.
Буквально сьогодні «розбирала» ситуацію, коли батько напередодні звернення до суду перераховував гроші на утримання дитини.
І цікавим тут є розмір суми, який батько встановив самостійно, не дізнавшись в матері дитини про реальну суму на місяць для утримання їх дитини, або про розмір суми, яку витрачає вітчим дитини на її утримання в місяць?
Іншими словами, перерахувавши два рази умовно по 5 тисяч грн. напередодні звернення до суду, батько вже вважає себе в моральному праві розраховувати на те, що суд зважить на «наявність» трьох дітей і не буде враховувати особу вітчима, який, як це випливає з практики сімейного життя, щоденно надає дитині матеріальну та фізичну підтримку, включаючи утримання, освіту, медичний догляд тощо. Адже саме в цьому і полягає зміст обов’язку утримання дитини.