В додатках саме до цього пункту Плану стійкості буде опрацьовано:
1. Українську політику щодо відновлення. Бо нам потрібне відновлення не просто тих чи інших будівель та обʼєктів, а життя людей.
2. Національний стандарт безбар’єрності. І це стосується не тільки інфраструктури. Українська політика цифровізації – це прибирання саме таких бар’єрів, які не просто зменшували доступ різних груп у нашому суспільстві до державних послуг, але й робили Україну більш розділеною. Цифровізація додає Україні рівноправ’я всіх громадян. Ми маємо й будемо це розвивати. Українська «Дія», українська «Мрія» та всі інші державні та громадські цифрові сервіси продовжать зміцнюватись.
3. Освіта. Нам потрібен новий та фактично надзвичайний підхід до освіти. Окрім всіх звичних функцій освітньої галузі, маємо забезпечити реалізацію ще одного завдання – збереження українських дітей, мільйонів українських дітей, які зараз перебувають у різних країнах, у полі української культури, українського національного буття. Від належного виконання цього завдання багато в чому залежить майбутнє нашої держави.
4. Потрібно модернізувати та зробити максимально дієвою нашу соціальну політику. Політика охорони здоров’я має бути спрямована на реальну досяжність національних цілей зі збереження життя людей і збільшення тривалості життя українців. Україні потрібна спеціальна політика дитинства – конкретні заходи, які допомагають батьківству в Україні, підтримують сім’ї та сімейне виховання, дають дитині змогу рости в безпечному та сучасному соціальному середовищі.
5. Наша політика щодо церкви та релігійних організацій. За умови збереження світського характеру державних інституцій ми маємо й можемо розвивати партнерство між державою та церквою, між державою та релігійними спільнотами. В Україні є глобально важливий інституційний приклад такої співпраці – Рада церков і релігійних організацій, і на базі цієї інституції сформовано діалог між державою та всіма релігійними спільнотами України. В межах цього діалогу можемо визначати, які моделі більшої співпраці здатні зміцнити Україну та українців, нашу духовну незалежність та соціальну роботу в Українській державі.
Звичайно, не йдеться про московську церкву. Час тих, хто освячує терор, закінчився.
1. Українську політику щодо відновлення. Бо нам потрібне відновлення не просто тих чи інших будівель та обʼєктів, а життя людей.
2. Національний стандарт безбар’єрності. І це стосується не тільки інфраструктури. Українська політика цифровізації – це прибирання саме таких бар’єрів, які не просто зменшували доступ різних груп у нашому суспільстві до державних послуг, але й робили Україну більш розділеною. Цифровізація додає Україні рівноправ’я всіх громадян. Ми маємо й будемо це розвивати. Українська «Дія», українська «Мрія» та всі інші державні та громадські цифрові сервіси продовжать зміцнюватись.
3. Освіта. Нам потрібен новий та фактично надзвичайний підхід до освіти. Окрім всіх звичних функцій освітньої галузі, маємо забезпечити реалізацію ще одного завдання – збереження українських дітей, мільйонів українських дітей, які зараз перебувають у різних країнах, у полі української культури, українського національного буття. Від належного виконання цього завдання багато в чому залежить майбутнє нашої держави.
4. Потрібно модернізувати та зробити максимально дієвою нашу соціальну політику. Політика охорони здоров’я має бути спрямована на реальну досяжність національних цілей зі збереження життя людей і збільшення тривалості життя українців. Україні потрібна спеціальна політика дитинства – конкретні заходи, які допомагають батьківству в Україні, підтримують сім’ї та сімейне виховання, дають дитині змогу рости в безпечному та сучасному соціальному середовищі.
5. Наша політика щодо церкви та релігійних організацій. За умови збереження світського характеру державних інституцій ми маємо й можемо розвивати партнерство між державою та церквою, між державою та релігійними спільнотами. В Україні є глобально важливий інституційний приклад такої співпраці – Рада церков і релігійних організацій, і на базі цієї інституції сформовано діалог між державою та всіма релігійними спільнотами України. В межах цього діалогу можемо визначати, які моделі більшої співпраці здатні зміцнити Україну та українців, нашу духовну незалежність та соціальну роботу в Українській державі.
Звичайно, не йдеться про московську церкву. Час тих, хто освячує терор, закінчився.